10 хвилин на евакуацію: історія жительки Лисичанська та її 97-річного батька про нове життя в Ужгороді та допомогу Карітасу

Вікторія з батьком приїхала до Ужгорода з Лисичанська у травні після кількох спроб евакуюватися з рідного міста. Перший місяць війни вона провела в підвалі, де ночувала і проводила більшість часу зі своїм батьком. Виходили на вулицю тільки для поповнення запасів продовольства і води.

«Коли в місті підірвали підстанцію, не було ні води, ні електрики, люди готували їжу на відкритому вогні, збирали дощову воду», - розповідає Вікторія. «Ми почали шукати можливість евакуюватися, але під постійними обстрілами важко було вивезти 97-річного батька-інваліда, який ледь пересувався».

Одного дня, маючи 10 хвилин на збір необхідних речей, завдяки волонтерам Вікторія з батьком змогли виїхати з рідного Лисичанська до Дніпра, а звідти до Львова. 

«23 травня ми прибули до Ужгорода. Вражає, що на кожному етапі шляху нам допомагала величезна кількість людей» - захоплюється жінка.

Волонтери допомогли їм знайти безкоштовне житло і забезпечити мінімальними предметами побуту. У Карітасі вони змогли отримати Оскільки в квартирі не було пральної машини, Вікторія відразу почала шукати у місті пральню самообслуговування.

«Так за допомогою небайдужих людей я знайшла соціальну пральню Карітасу. Доброта людей і бажання допомогти повернула мені віру в життя» - зізнається пані Ольга.

Наразі родина Вікторії не може повернутися в рідне місто, адже воно знаходиться під постійними обстрілами.

«У нашого будинку пошкоджений дах і практично немає умов для проживання, тим більше зі стареньким батьком», - каже Ольга. – «Тому, як і більшості вимушено переміщених людей, доводиться пристосовуватись до нових умов життя і до нового міста, поки не закінчиться війна.